Ак-чечек - Біла квітка (алтайська казка)

***

Ак-чечек - Біла квітка (алтайська казка)

Далеко-далеко, там, де в один потік злилися дев’ять рік, біля підніжжя дев’яти гір шумів могутньою вершиною синій кедр. Під його шовковою хвоєю, притулившись до міцного стовбура, з давніх-давен стояла маленька халупа.

У тій халупі жив зжовклий од старості, наче димом обкурений дід. І було в старого три онуки, одна від одної гарніших.

Ось пішов раз дід по дрова. Вибрався на лісисту гору, побачив модрину з чорними сучками.

– Це дерево на корені всохло. Один раз удар – воно й упаде.

Вийняв старий з-за пояса гостру, як молодик-місяць, сокиру, вдарив по стовбуру. Раптом звідкись вибіг страшний звір та як учепиться, учепіриться зубами в руку.

– Ой, ой! – заплакав старий.– Відпусти мене. Я тобі що захочеш дам.

– Гаразд,– каже звір людським голосом.– Віддай мені свою улюблену онуку.

Прийшов старий додому й каже своїй старшій онуці:

– Чи ти не підеш до того страшного звіра? Я слово дав.

Обернулася дівчина, побачила звіра.

– Краще,– каже,– в воду кинуся!

Старий запитав другу онуку.

– Краще вдавлюся!

– А ти, Ак-чечек, моя Біла квітко, чи не згодишся?

Найменша онука підвела голову. Її круглі очі виповнилися сльозами.

– Що общяно, те має бути сповнено. Чому бути, нехай те й буде.

Лівою рукою сльозу змахнула, праву звірові простягла

І повів звір дівчину по долинах, по горбах, через ріки, крізь ліси, де прозоре джерело без угаву дзвенить, де зозуля кує на протязі всього року.

Окрай галявини побачила під боком у синьої гори Ак-чечек сім сопок, що виблискували, ніби чистий лід.

Страшний звір підійшов до середньої сопки, ударив лапою – прочинилися в сопці двері, і одкрився білий високий палац.

Ак-чечек увійшла. На столах писані миски з наїдками. На

стінах двострунні топшуури й срібні сопілки – шоори. Вони самі по собі грають, а невидимі співці пісні ведуть. На привітання не обізвалися, на поклик не відгукнулися.

Стала жити Ак-чечек у сопці, голубій, мов крига, у білому палаці. Всередині нема нікого, зовні страшний звір лежить, стереже дівчинку удень і вночі.

Коли Ак-чечек у своїй старій халупі жила, вона ранкову зорю піснею стрічала, зорю вечірню казкою проводжала. Тепер нема з ким їй посміятися, нема до кого слова мовити.

А старші сестри заміж повиходили за удалих мисливців. І надумали вони навідати свою маленьку Ак-чечек.

– Якщо вмерла вона, ми хоч над могилкою холодною постоїмо, поплачемо, якщо жива – додому викрадемо.

Збираючись у дорогу, жирного м’яса насмажили, в дорожні мішки-арчимаки склали. Араки наварили, в шкіряні ташаури налили. Осідлали ситих інохідців і вирушили в дорогу.

Ак-чечек - Біла квітка (алтайська казка)

Почув страшний звір тупіт кінських копит, побачив двох сестер на прудконогих конях. Ударив лапою. І блискучий крижаний палац обернувся плохенькою халупою. На голій землі – облізлі звірині шкури, біля вогнища – почорніла дерев’яна миска.

Вийшла Ак-чечек з халупи, низько сестрам уклонилася.

– Люба ти наша Ак-чечек,– заплакали сестри,– не слід було тобі діда слухатись... Сідай на коня, змахни нагайкою – і навіть птах бистрокрилий тебе не наздожене.

– Слова свого не порушу,– мовила Ак-чечек.

– Ох, нещаслива ти вродилася, Біла квітко! – зітхали сестри. – Видно, гордість твоя примусить тебе й померти отут у брудній халупі.

Так вони примовляли та журились, але м’ясо привезене все поїли, араку всю випили, міцно-міцно свою Ак-чечек поцілували, сіли на коней і поскакали додому.

А страшний звір ударив лапою – щезла халупа, а на її місці став палац ще гарніший од того, що був.

І ось каан тієї землі надумав оженити свого старшого сина. Усім людям велів він приходити на весільний бенкет.

Навіть Ак-чечек прочула про це свято.

Заплакала вона, засмутилася:

– Ох, не співати мені, не танцювати більше на святах!..

Страшний звір підійшов до неї, людським голосом озвався:

– Довго думав я, моя тиха Ак-чечек, чим обдарувати, як винагородити тебе, – поклав до її ніг золотого ключа. – Відімкни великого сундука.

Золотим ключем Ак-чечек відімкнула алмазний замок. Відчинилася кута залізом кришка. Ніби кедрових горіхів, насипано в сундук срібних і золотих прикрас. Опустила руки в сундук – наче в білій піні втонули руки в м’яких одежах.

Ак-чечек довго прибиралася, вибираючи прикраси. Та й без вибору, коли б вона одяглася, все одно не знайдеш гарнішої.

Переступила Ак-чечек поріг – біля порога місячно-білий кінь стоїть. Перлами прикрашено вуздечку, молочним сяйвом сяє срібне сідло, шовкові китиці звисають до землі.

У білім убранні, мов білий ранок, Ак-чечек швидко помчала на місячно-білому коні. Ось перевалила вона через високі гори, перейшла убрід бистрі ріки, і чує Ак-чечек позад себе тупіт копит, чує – голос, густий і низький, ласкаву пісню веде:

Ак-чечек - Біла квітка (алтайська казка)

Якщо стременем срібним води зачерпну,

Чи скуштуєш?

Як на відстані дня буду ждати тебе,

Чи ти прийдеш?

Якщо пити в долонях тобі принесу,

Чи поп’єш ти?

Обернулася Ак-чечек, побачила юнака. Він сидить верхи на вороному коні, на ньому шуба, облямована шовком, на голові шапка висока соболина. Його лице як десятиденний місяць-молодик, чорні брови його вроди небаченої.

– Якші-ба, як поживаєте? – привітався вершник.

– Якші, добре живу,– відповідає йому Ак-чечек. – Слерде якші-ба? А ви як поживаєте? – І сама себе не чує.

Серце ніби голкою пройняте, шкіру морозом обсипало. Очей підвести не сміє. Униз дивиться, бачить – ноги юнакові в стременах мідних, великих.

Ніби перекинуті чаші оті стремена, як два малих сонця сяють.

Якщо пити в долонях тобі принесу,

Чи поп’єш ти?

Якщо помиратиму в дальнім краю,

Чи згадаєш? – знову заспівав юнак.

Біла квітка і вершник разом приїхали на великий весільний бенкет.

Жінки немигаюче на юнака дивляться, з котлів м’ясо вийняти забули, чай холоне в чочойках. Чоловіки на Ак-чечек дивляться, дихнути не сміючи. Урвалися їхні пісні, погасли їхні люльки.

І дід, і обидві сестри теж були на цьому бенкеті. Побачили вони юнака й зітхнули.

– Якби наша мила Ак-чечек з нами жила, цей парубок став би її женихом,– сказала старша сестра.

– Коли б наша Ак-чечек на цей бенкет прийшла, вона й сама б до звіра не повернулася,– сказала друга.

Не впізнали вони свою Ак-чечек в її білому вбранні.

Сама ж Ак-чечек підійти до них не посміла.

Сонце ховається за гору. Ак-чечек сідає на місячно-білого коня. Повід торкнула, спідтишка оглянулась, на юнака зиркнула, очі опустила і хльоснула коня.

Ось уже півдороги проїхала Ак-чечек, і знову тупіт копит, і знову той самий голос, м’який і густий, ту саму пісню співає:

Якщо помиратиму в дальнім краю,

Чи ти хоч згадаєш?

– Чи добре тулялося? – чує Ак-чечек.

Ніжне лице її скрейдяніло, слова мовити не може. А юнак наздоганяє її, ось-ось порівняється... Ак-чечек коня підхльоснула, не оглянувшись, поскакала.

Ак-чечек - Біла квітка (алтайська казка)

Біля голубої сопки спішилась.

– Здрастуй! – каже їй людським голосом страшний звір.– Чи добре, чи весело було тобі на святі? Яких людей там побачила? Хто сподобався найбільше?

– Чи на святі гарно було, не знаю. Скільки там народу веселилося – не лічила. У могутнього каана на святі я тільки одну людину бачила, тільки про неї думала. Той юнак їздить на вороному інохідцеві, носить шубу, облямовану чорним шовком, соболина висока шапка в нього на голові.

Страшний звір струснувся. Забряжчала, спадаючи, огидна шкура. Той, про кого Ак-чечек цілий день думала, перед нею стоїть.

– Добра моя Ак-чечек – Біла квітко! Це я сім літ звіром був, а ти своєю вірністю злі чари зняла, зле чаклування скинула.

А невидимі топшуури й шоори гриміли,– видзвонюючи, сміялися і плакали невидимі співці, складаючи пісню про Ак-чечек. Наші кайчі – оповідачі билин цю пісню про Білу квітку запам’ятали й нам з любов’ю повідали.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)