Ай-Толай (алтайська казка)

***

Ай-Толай (алтайська казка)

Не вважаю короткою пісню мою,

Але зайве співати не слід солов’ю;

Не вважаю задовгою казку мою,

Але з казки нічого од вас не втаю.

Кланяюсь низько за казку дідам,

Що розказали, все вам передам...

* * *

У білім шатрі без турбот і нужди Жив Ай-Толай, богатир молодий.

Самого у світі б доймала жура,

Коли б не Пий-Коок, красуня-сестра,

Коли б не дружив він, як з названим братом,

З красенем-коником Ак-Кулатом.

Якось в шатрі Ай-Толай сидів

І оленину смажену їв.

Доброго м’яса уволю поївши,

Став він сильніший і веселіший.

– Брате мій любий, – сказала сестра, –

Тобі вже дружину шукати пора.

А щоб наречену собі знайти,

Сорок країв мусиш ти перейти.

За ними в красивім палаці багатім

Живе Сариг-Каан з конем Ак-Саратом.

Є донька у хана – Алтин-Талба,

Досі не чув ти про неї хіба?

Ніде більш красуні такої нема,

Стоїть женихів при палаці юрма

Хто у змаганні усіх переможе,

Той Алтин-Талбу посватати зможе.–

Рвучко з-за столу підвівсь Ай-Толай,

Пий-Коок кольчугу йому подала.

Воїн залізну кольчугу вдягає,

Щільно кольчуга його облягає.

Уже зовсім налаштувався Ай-Толай в дорогу, та раптом бачить: далеко-далеко від його житла, де небо зливається з тайгою, хтось жене великі стада; вершник на чорному коні з нагайкою в руці їде попереду і шмагає нагайкою малого хлопчину, що плачучи біжить поруч з його конем.

– Видно, у когось нікчемні коні,

Якщо за злочинцем немає погоні.

Видно, в хлопчини весь рід загинув,

Раз той злочинець шмагає дитину.

Доки поганця того не здолаю,

Про наречену-красу й не згадаю...

Щоб мені рідного дому не знати!..–

Ай-Толай (алтайська казка)

Скочив мерщій він на Ак-Кулата,

Наче кажан, у повітрі летить,

В синій долині розтанув за мить.

А чорний верхівець на чорнім коні Співа під комис безтурботні пісні. Наче зміюка, нагайка злітає, Бранцю малому пощади немає.

Ай-Толай Ак-Кулата свого підганя, Вдарив – аж вершник упав з коня... І розлютившись, і ставши навпроти, Богатирі заходились боротись.

За пояси учепившись руками,

Ходять по колу, упершись лобами.

Коні змагаються теж між собою – Земля захиталась од їхнього бою. Дев’ять днів і дев’ять ночей Бились вони, не зімкнувши очей.

Кедр у тайзі віковічний упав,

Чорний верхівець упав і не встав,

В дальні світи відлетіла душа.

Ай-Толай до хлопчини уже поспіша.

Хлопчик на ім’я Кюрен-Килиш розповів своєму рятівникові, як чорний вершник, Кара-Салгин, перебив усю його рідню, зайняв батькові стада, а його самого погнав у полон. Ай-Толай заспокоїв малого і одвіз його до себе додому. «Ти будеш мені за молодшого брата»,– сказав він і залишив хлопчика на руках Пий-Коок.

Лишивши сестрицю і юного брата,

Скочив Ай-Толай на Ак-Кулата,

Наче кажан, у повітрі летить,

Був щойно тут – і розтанув за мить.

Скільки Позаду річок і проваль!

Ось і високий гірський перевал.

Вниз подививсь Ай-Толай, у долину –

Гомін людський аж до нього долинув. Сариг-Каанів палац золотий,

Той відбувається, точиться бій...

Сила-силенна зійшлося богатирів до палацу Сариг-Каана на змагання – всім кортіло женитися на його доньці, красуні Алтин-Толбі. Ай-Толай поборов їх усіх, та раптом з’явився міднолиций і одноокий велетень Чес-Алип. Двобій відновився. Стали на герць: Ай-Толай і Чес-Алип,

Грізні погрози, і стогін, і хрип...

Тиждень боролись без перепочинку,

В кожного сила і спритність левина.

Ай-Толай (алтайська казка)

Врешті таки не щастить Ай-Толаю –

Чес-Алип його силою переважає.

Вже не стає Ай-Толаєві сили,

Вже Чес-Алип до землі його хилить...

Хилить і гне, і нерівний кінчається герць:

Ще тільки хвиля – і вже Ай-Толаю кінець...

І доведеться йому розпрощатися з світом.

Раптом в долину вривається вітер.

Клич бойовий аж од гір біловерхих долинув,

Вершник вродливий і юний прискочив в долину. Кинувся в бій він, могутній, стрункий і високий,

І затремтів перед ним Чес-Алип одноокий.

Десять днів вони бились і десять ночей,

Не спочивши на мить, не зімкнувши очей.

Кедр у тайзі віковічний упав,

Впав богатир Чес-Алип – і не встав.

- Хто ти, молодий витязю? – запитав Ай-Толай.

- Твій названий молодший брат, Кюрен-Килиш, – відповідав юнак. І мщно обнялися богатирі.

Ай-Толай до палацу із братом підходить.

Сариг-Каан свою доньку-красуню виводить. Алтин-Талба всього ханства окраса,

Ай-Толаю до серця припала відразу.

Сі да Ай-Толай на коня Ак-Кулата:

– Пора нам додому, мій названий брате!

* * *

Наречену Алтин-Талбу Ай-Толай Перетворив на яйце золоте,

Собі до кишені його поклав,

Ай-Толай (алтайська казка)

Додому з Кюрен-Калишем поскакав.

* * *

Пострічали вони по дорозі двох богатирів. Богатирі гнали перед собою безліч худоби. «Хто ви, богатирі?» – запитав Ай-Толан. І богатирі відповідали, що звуть їх Великий і Малий Кан-Пергени, а стада вони відняли у Алтин-Каана, котрий відмовився сплатити їм данину і був за це ними убитий. «Шістдесят народів несуть нам данину, – сказали Кан-Пергени Ай-Толаю. – Пора б і тобі про це подумати. Через сім днів ми приїдемо до тебе».

Та Аи-Толай тільки засміявся на те і поскакав з братом далі.

Незабаром стріли вони в Синій долині сорок незнайомих богатирів.

– Хто ви й куди? – Ай-Толай їх пита.

– Горе в нас,– кажуть вони,– біда...

Так відповідали богатирі і розповіли, що їдуть вони з даниною до грізних Кан-Пергенів.

* * *

– Нема чого їхати вам до Пергенів, – Мовив богатирям Ай-Толай.– їдьте за мною, до мене, в мій край!

Стали вони за його спиною,

їдуть за ним – як стіна за стіною.

Тиждень скакали вони безупинно,

Врешті прискочили в синю долину,

Сорок коней богатирі розсідлали,

Сорок вогнищ богатирі розіклали.

Пий-Коок Ай-Толая тоді запитала:

Ай-Толай (алтайська казка)

– Брате, в долині

Хто оті сорок, вродливі і сильні,

Що нині спинилися в Синій долині?

Розповів Ай-Толай сестрі про свою зустріч з богатирями в дорозі і що через сім днів до нього мають приїхати по данину два брати Пергени. Пий-Коок задумалась. Потім пішла на стійбище сорока богатирів.

Вона поставила на скелю золотий лук, наклала на тятиву стрілу і сказала:

– Богатирі, свої сили з’єднайте,

Лука мойого як слід напинайте.

Хани лиш з’являться в нашій землі –

Волю давайте моїй стрілі! –

Зійшовши з високої скелі, вона

Пішла в Золоту долину одна.

Малий і Великий – два сяйні мечі –

На білім вогні відкувала вночі.

Схилившись над сяєвом їх золотим,

Словом мечі закляла чарівним.

Дзвоном озвалася кована криця,

Й за хмари мечі золоті піднялися.

В цей час над землею здійнявся вітер,

І свист, і виття розляглося над світом,–

Небо ясне загуло, затремтіло –

Стріла Пий-Коок полетіла.

В край Ай-Толая благословенний Великий іде і Малий Пергени.

Спільним зусиллям могутніх рук Богатирі нап’яли її лук...

Пущена стріла вцілила в груди Великому Пергену, та не змогла пронизати його панцир і, здійнявши богатиря з коня, злетіла з ним аж у небо. А Малий Перген з криками й плачем поскакав по Синій долині. Але враз із хмари вилетіло два золотих мечі – і стяли голову Малому Кан-Пергену. А Кюрен-Килиш наче синя птиця Вдалину на коні синьогривому мчиться,

Туди, де стріла Пий-Коок пропала,

Дізнатися – що з Кан-Пергеном Великим стало? Три дні і три ночі минуло, і він повернувся назад:

Ай-Толай (алтайська казка)

– Ой, Ай-Толаю, мій старший брат!

Сестри Пий-Коок золота стріла Пергена аж в Чорну тайгу занесла.

Та він за тайгу ухопитися зміг

І в землі свої він таки добіг.

Іде Кан-Перген з своїм військом сюди,

Сила велика – чекати біди! –

...На землю упав голубий туман,

В долині з’явився Великий Кан.

– Вороже лютий, нікчемний, виходь, Ай-Толаю! Битися будем! Побачиш, тебе я здолаю! –

Та сонце сховалося враз за туманом,

І грім прогримів над зухвалим ханом.

Упали мечі – і Малий і Великий,

І тіло його безголове поникло,

Повернулись богатирі додому. Алтин-Талба, зустрівши їх, сказала:

За тайгою, за дальнім гірським перевалом,

У славетного Аг-Сагала,

Є дочка на порі, Алтин-Торгу її ім’я,

Розказати про вроду її не зумію словами я.

Ходить Кюрен-Килиш наш смутен і одинок,

Змужнів і Кюрен-Килиш, наш названий брат,

Пару достойну йому підшукати пора.

Муже мій любий, Ай-Толай,

З братом, не гаючись, до Аг-Сагала рушай! Приіхали вони до Аг-Сагала. Сподобались жених і наречена одне одному. Розпочався веселий банкет.

Раптом навстіж розчинилось в палаці вікно,

Золотокрилую птицю впустило воно – Кубази-Куш, райдужну птицю,

Матір пернатих усіх і царицю.

Ай-Толай (алтайська казка)

Присіла Кубази-Куш серед стола, Ай-Толаєві в руки листа подала.

Писано лист Алтин-Толби рукою,

Ще й і з допискою отакою: «Настав, Ай-Толаю, останній строк

Заміж віддати сестру Пий-Коок. Сестра твоя люба уже на порі,

Свататись з’їхались богатирі...»

Поспішили богатирі додому. Приїжджають і бачать – безліч богатирів зібралися у дворі, хочуть розпочати змагання: кому з них пощастить одружитися на красуні сестрі Ай-Толая? І Ай-Толай придумав: зняв з руки сестри перстень, на білій нитці підвісив його на вершині скелі і сказав женихам: Хто поміж вами найспритніший лучник?

Бачите перстень ії угорі?

Хто з вас найпершим у перстень улучить,

Ай-Толай (алтайська казка)

Стане той мужем моїй сестрі.

Найудатнішим стрільцем виявився богатир Ак-Кобек. Дістав він у жони прекрасну Пий-Коок. Відсвяткували весілля Кюрен із Пий-Коок, і Кюрен-Килиш із Алтин-Торгою поїхали на Килиша і землі його батька. А що ж Ай-Толай?

Зажив Ай-Толай і заможно й спокійно,

На землях його не зчинялися війни,

Сусіди з наскоками не наїжджали,

Близькі племена своїм батьком вважали.

Був Ай-Толай захисник і мудрець.

Тут і казанню моєму кінець.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)